14 років у суді: ЄСПЛ двічі вказав Україні на системний провал процедури банкрутства

Коли банкрутство триває довше, ніж дорослішає дитина, – це вже не справа конкретного суду, а провал державної системи. Саме такий висновок зробив Європейський суд з прав людини у справі «Фесенко проти України» у 2024 році. І це – вже другий дзвінок зі Страсбурга з одного й того самого приводу.

Що сталося: суть рішення ЄСПЛ

У справі «Фесенко проти України» провадження у справі про банкрутство тривало 14 років. ЄСПЛ констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку. Суд зобов’язав Україну вжити системних заходів для усунення проблеми.

Ключовий тезис ЄСПЛ: держава повинна організувати свою правову систему так, щоб суди могли дотримуватися вимоги розумного строку – навіть якщо процесуальна ініціатива лежить на сторонах.

Інакше кажучи, відмовка “сторони самі затягують процес” більше не працює як виправдання для держави.

Це вже не перший випадок

Важливо розуміти: ЄСПЛ виносив схожий вердикт і раніше. У справі «Парінов проти України» (рішення від 10 грудня 2020 року) суд зафіксував аналогічну проблему – надмірна тривалість справи про банкрутство фактично позбавляє кредитора можливості реально захистити свої права.

Два рішення з одним висновком за чотири роки – це вже не прецедент, а тенденція, яку Страсбург кваліфікує як структурну дисфункцію.

Суддя Верховного Суду України, коментуючи ситуацію, прямо зазначив: діалог між ЄСПЛ і національними судами повинен перетворюватися на реальний інструмент підвищення ефективності правосуддя, а не залишатися формальним обміном документами.

Чому банкрутство в Україні затягується: механіка провалу

14 років – це не випадковість. За цією цифрою стоять конкретні процесуальні механізми, які перетворюють банкрутство на нескінченний процес.

Перша причина – численні оскарження з одного питання. Боржник або заінтересовані особи послідовно оскаржують кожне проміжне рішення: про відкриття провадження, про визнання кредитора, про дії керуючого. Кожне оскарження – це місяці. Декілька раундів – роки.

Друга причина – декларативні позови без реального результату. Саме тут Верховний Суд України зафіксував системну помилку в постанові КГС ВС від 17 березня 2026 року у справі № 911/666/24.

Суд вказав: спосіб захисту прав у банкрутстві повинен бути ефективним. Це звучить очевидно – але на практиці порушується постійно.

Фраудаторний правочин: класичний приклад неефективного позову

Уявіть таку ситуацію. Боржник напередодні банкрутства продає ключове майно – скажімо, виробниче обладнання вартістю 5 млн грн – афілійованій особі за символічною ціною. Арбітражний керуючий це виявляє і подає позов про визнання правочину недійсним.

Суд задовольняє позов. Керуючий рапортує про успіх.

Але при цьому ніхто не заявив вимогу про застосування наслідків недійсності – тобто про повернення обладнання або стягнення його вартості.

У результаті рішення є, а активу в ліквідаційній масі немає. Кредитори залишаються ні з чим. Процедура продовжується, бо ліквідаційна маса не поповнена.

Саме такі дії КГС ВС прямо назвав неефективним способом захисту – прихованою формою затягування процедури.

Показово, що це не помилка одного конкретного керуючого. Практика підтверджує: подібні позови подають системно, часто не усвідомлюючи, що декларативне рішення не поповнює ліквідаційну масу і не захищає кредиторів. Результат – процедура формально рухається, але фактично стоїть.

Ціна часу: що втрачає кредитор за 14 років

Цей вимір майже ніколи не обговорюють відкрито, але саме він визначає реальну вартість процедури.

Поки справа про банкрутство тягнеться роками, відбувається таке:

• Активи боржника знецінюються або зникають – обладнання застаріває, нерухомість занепадає, дебіторська заборгованість стає безнадійною.
• Інфляція з’їдає реальну вартість грошових вимог. Вимога на 1 млн грн, заявлена у 2010 році, до 2024 року коштує значно менше в реальному вимірі.
• Кредитори несуть операційні витрати на юристів і керуючих – роками.
• Бізнес кредитора сам може опинитися під загрозою через “заморожений” актив.

Саме тому ЄСПЛ у справі «Парінов» прямо вказав: надмірна тривалість фактично позбавляє кредитора можливості реально захистити свої права. Формальна перемога в суді обертається економічною поразкою.

Що означають “системні заходи” ЄСПЛ на практиці

Коли ЄСПЛ виносить рішення про порушення Конвенції і зобов’язує державу вжити системних заходів – це не просто рекомендація. Це запускає механізм нагляду Комітету міністрів Ради Європи.

Україна зобов’язана:

• розробити і представити план дій щодо усунення структурної проблеми,
• звітувати перед Комітетом міністрів про прогрес,
• вносити зміни до законодавства або правозастосовної практики.

При цьому рішення ЄСПЛ впливає на правову систему України на двох рівнях – законодавчому і правозастосовному. Верховний Суд акцентував саме на другому рівні: суди і керуючі повинні змінювати підходи вже зараз, не чекаючи законодавчих реформ.

Банкрутство як колективне виконавче провадження: що змінює цей погляд

Верховний Суд підкреслив принципову річ: історично банкрутство виросло з виконавчого провадження. По суті, справа про банкрутство – це колективне виконавче провадження, у межах якого одночасно виконуються десятки вимог різних кредиторів.

Цей погляд змінює пріоритети. Якщо банкрутство – це виконання, то кожна дія, яка затримує виконання, прямо порушує права кредиторів. Декларативний позов, нескінченні апеляції, неефективний вибір способу захисту – все це не “процесуальні тонкощі”, а конкретна шкода конкретним людям.

Кодекс 2019 року: що змінилося і чого не вистачає

Кодекс України з процедур банкрутства, який набрав чинності у грудні 2019 року, зробив кілька важливих кроків уперед:

• розширив суб’єктний склад – тепер банкрутами можуть бути і фізичні особи,
• запровадив превентивну реструктуризацію як альтернативу ліквідації,
• частково імплементував норми про транскордонне банкрутство.

Проте рішення ЄСПЛ показують: законодавчі зміни без зміни правозастосовної практики не вирішують проблему. Можна оновити кодекс, але якщо керуючі продовжують подавати декларативні позови, а суди – допускати нескінченні апеляції з проміжних питань, 14-річні справи нікуди не зникнуть.

Три практичні висновки для учасників процедури

З сукупності рішень ЄСПЛ і позиції Верховного Суду випливають конкретні висновки для практиків.

Висновок 1: Обирайте лише ефективний спосіб захисту – з першого разу. Позов про визнання правочину недійсним без вимоги про застосування наслідків – це витрачений час і гроші. Відразу заявляйте обидві вимоги.

Висновок 2: Фіксуйте і оскаржуйте необґрунтовані затримки. Суди зобов’язані дотримуватися розумного строку – це не побажання, а вимога Конвенції. Клопотання про прискорення розгляду, скарги на бездіяльність – це інструменти, які працюють тим краще, чим раніше їх застосовувати.

Висновок 3: Пам’ятайте про європейську перспективу. Якщо процедура затягується на роки без об’єктивних причин, у кредитора є право на скаргу до ЄСПЛ. Рішення «Парінов» і «Фесенко» – робочі прецеденти, на які можна посилатися вже зараз.

Підсумок: Страсбург сказав своє слово

Два рішення ЄСПЛ – 2020 і 2024 року – і свіжа позиція Верховного Суду 2026 року формують послідовну правову позицію: затягнуте банкрутство в Україні – не приватна невдача, а порушення Конвенції, за яке держава несе відповідальність.

Це змінює рамку. Раніше учасники процедури сприймали затягування як неприємну, але неминучу реальність. Тепер у цієї реальності є юридична кваліфікація і конкретні інструменти боротьби з нею.

Питання лише в тому, як швидко ця позиція зі Страсбурга і Києва дійде до кожного господарського суду країни.