- Що трапилось: суть справи
- Де помилилась апеляція: головний аргумент ВС
- Що суд має з’ясувати – конкретний перелік
- Типові помилки обох сторін – і як їх уникнути
- Якщо ви – відповідач (той, хто хоче зберегти частку)
- Якщо ви – позивач (той, хто хоче викупити частку)
- Чому авто і квартира отримали різні рішення
- Що це рішення змінює на практиці
Уявіть ситуацію: після розлучення вам залишили 17 сотих квартири. Колишній чоловік хоче викупити цю частку примусово – через суд, без вашої згоди. Суди двох інстанцій його підтримали. Але Верховний Суд зупинив це рішення.
Чому – і що це означає для тисяч людей у схожих ситуаціях?
Що трапилось: суть справи
Після розлучення одеське подружжя поділило квартиру нерівно: чоловік отримав 83/100, жінка – 17/100. Плюс кожному дісталося по половині Ford Focus 2016 року.
Згодом чоловік подав новий позов. Його аргументи були логічними з формальної точки зору:
- жінка квартирою не користується і не платить за утримання;
- 17/100 технічно неможливо виділити в окреме приміщення – підтверджено експертизою;
- через конфлікт спільне користування неможливе;
- він готовий виплатити компенсацію – 404,5 тис. грн за частку квартири та 126,4 тис. грн за половину авто, разом понад 530 тис. грн, які вніс на депозит суду.
Суди першої та апеляційної інстанцій погодились. Жінка втратила і частку квартири, і половину автомобіля – в обмін на грошову компенсацію.
Верховний Суд частково скасував це рішення. В частині квартири – відправив на новий розгляд. В частині авто – залишив без змін.
Де помилилась апеляція: головний аргумент ВС
Стаття 365 Цивільного кодексу України дозволяє суду припинити право співвласника на частку у майні – але лише за одночасного дотримання кількох умов. Серед них: частка є незначною, її неможливо виділити в натурі, а позивач виплачує компенсацію.
Проблема в тому, що суди сприйняли ці умови як вичерпний перелік. Виконав три пункти – отримав рішення на свою користь.
Верховний Суд пояснив: це хибне прочитання норми.
Навіть якщо всі формальні умови статті 365 ЦК виконані, суд зобов’язаний окремо перевірити одне критичне питання: чи не стане примусове припинення права власності фактичною втратою єдиного житла для людини та її дітей?
Апеляційний суд цього не зробив. Жінка прямо заявляла: квартира є її єдиним житлом, там живе малолітній син. Апеляція ці доводи проігнорувала – і саме це стало підставою для скасування.
ВС спирається тут на позицію Великої Палати від 10 грудня 2025 року (справа №466/2128/23): при вирішенні спорів щодо житла суд повинен встановити реальні наслідки для людини, а не лише перевірити формальні критерії.
Що суд має з’ясувати – конкретний перелік
Виходячи з позиції ВС, перед ухваленням рішення про примусове припинення частки у житлі суд зобов’язаний встановити:
1. Чи є квартира єдиним житлом відповідача? Це не лише питання реєстрації. Суд має з’ясувати фактичне місце проживання, наявність іншої нерухомості у власності чи можливості її отримати. Якщо людина зареєстрована в одному місці, а живе в іншому – це потребує перевірки, а не припущень.
2. Чи проживають у квартирі діти? Малолітня дитина – це не просто «обтяжуюча обставина». Це самостійний фактор, який суд зобов’язаний оцінити окремо. Позбавлення матері (або батька) права власності на квартиру, де фактично живе дитина, торкається інтересів дитини напряму.
3. Чи є у відповідача реальна можливість вирішити житлове питання після виплати компенсації? 404 тис. грн компенсації виглядають як значна сума. Але якщо людина живе в Одесі, а ринкова вартість аналогічного житла в місті значно вища – грошей може не вистачити навіть на мінімальне альтернативне житло. Суд має це оцінювати, а не вважати компенсацію автоматично достатньою.
4. Чи не порушить таке рішення конституційне право на житло? Це питання апеляція також оминула. ВС повернув його у фокус: компенсація не рівнозначна праву на житло, і суд не може ігнорувати цю різницю.
Типові помилки обох сторін – і як їх уникнути
Якщо ви – відповідач (той, хто хоче зберегти частку)
Помилка 1: Мовчати про обставини свого проживання. Багато людей вважають, що суд сам з’ясує всі факти. Це не так. Якщо ви не заявили письмово і з доказами, що квартира є вашим єдиним житлом – суд може просто не врахувати цю обставину. Довідка про реєстрацію, пояснення про відсутність іншого майна, документи про проживання дитини – все це треба подавати активно.
Помилка 2: Думати, що «відправили на новий розгляд» означає перемогу. Жінка у цій справі не виграла. Верховний Суд лише сказав: апеляція вирішила питання неправильно – без перевірки суттєвих обставин. Новий розгляд може завершитись і на користь чоловіка – якщо апеляція з’ясує обставини й все одно дійде того самого висновку. Різниця між «скасували» і «відмовили у позові» – принципова.
Помилка 3: Не доводити, що компенсація є недостатньою. Навіть якщо суд встановить, що квартира – єдине житло, він може все одно задовольнити позов, якщо вирішить, що компенсація дозволяє вирішити житлове питання. Треба доводити зворотне: конкретними цінами на оренду чи купівлю, реальними фінансовими можливостями.
Якщо ви – позивач (той, хто хоче викупити частку)
Помилка 1: Вважати, що внесення грошей на депозит вирішує все. Так було до цього рішення – багато судів справді ставилися до депозиту як до достатнього аргументу. Тепер цього замало. Позивачу треба активно доводити: відповідач має де жити, компенсація є справедливою та достатньою, діти не постраждають.
Помилка 2: Не збирати докази про фактичне невикористання майна. Те, що відповідач «не живе» у квартирі – не доводиться саме по собі. Потрібні: акти про відсутність особи за місцем реєстрації, свідки, інформація про фактичне місце проживання відповідача.
Помилка 3: Ігнорувати аргумент про дітей. Якщо у квартирі є зареєстрована або фактично проживаюча дитина – це суттєво ускладнює справу. Це не означає автоматичну відмову у позові, але означає необхідність додаткової аргументації.
Чому авто і квартира отримали різні рішення
Це важливий нюанс, який варто зрозуміти правильно.
Щодо автомобіля ВС погодився з попередніми судами. Логіка проста: авто – неподільна річ, порядок спільного користування сторони не узгодили, фактично машиною користувався чоловік. Тут немає права на житло, немає дітей, немає питання про єдине майно для виживання. Механізм компенсації спрацював коректно.
Квартира – інша категорія. Житло має особливий правовий статус: Конституція України гарантує право на нього окремо. Примусове позбавлення права власності на квартиру – навіть в обмін на гроші – зачіпає фундаментальне право. Тому стандарт перевірки тут вищий.
Цей контраст між двома рішеннями в одній справі добре ілюструє принцип: одна й та сама правова норма застосовується по-різному залежно від того, чи йдеться про житло.
Що це рішення змінює на практиці
До цього рішення суди нерідко задовольняли позови про примусовий викуп незначних часток, спираючись переважно на формальні критерії статті 365 ЦК – незначність частки, неможливість виділу, наявність компенсації.
Тепер є чітка позиція ВС, підкріплена Великою Палатою: цих трьох критеріїв недостатньо. Суд зобов’язаний окремо встановити відсутність суттєвої шкоди для відповідача та його сім’ї – і це має бути відображено в мотивувальній частині рішення, а не замовчуватись.
Для людей у схожих ситуаціях це означає одне: якщо квартира є вашим єдиним житлом і там живуть діти – це вагомий захисний аргумент, який суд тепер зобов’язаний розглянути по суті. Але лише якщо ви його заявите, доведете і наполягатимете на ньому.
