Рішення Суду ЄС в українських справах: вже не теорія

Уявіть: українська компанія роками платила тариф за передачу електроенергії при експорті. Платила — бо так написано в національному нормативному акті. Оскаржила в суді. І Велика Палата Верховного Суду скасувала цей тариф — спираючись, зокрема, на рішення Суду справедливості Європейського Союзу у справі проти Словацької Республіки.

Україна досі не є членом ЄС. Але рішення європейського суду вже змінюють результати українських спорів. Як це працює юридично — і що це означає для тих, хто судиться сьогодні?

Чому українські суди взагалі дивляться на практику СЄЕС

Формальна підстава — Угода про асоціацію між Україною та ЄС, підписана у 2014 році. Вона не просто декларує «дружбу та співпрацю». Угода встановлює юридичне зобов’язання: поступово наближати українське законодавство до права ЄС і тлумачити відповідні норми згідно з acquis communautaire — тобто з усім масивом права ЄС, включно з практикою Суду справедливості.

У червні 2022 року Україна отримала статус кандидата на членство, а в грудні 2023-го розпочалися офіційні переговори про вступ. Це прискорило процес: суди дедалі частіше стикаються з нормами, які буквально написані «під ЄС» і потребують тлумачення через європейську оптику.

Але є важливий нюанс, якого немає в більшості публікацій на цю тему.

Рішення СЄЕС не є обов’язковим джерелом права в Україні у формальному сенсі. Верховний Суд не зобов’язаний слідувати їм так, як слідує власним постановам. Проте в тих сферах, де Угода про асоціацію прямо передбачає наближення до права ЄС — а це енергетика, інтелектуальна власність, конкуренція, держзакупівлі, технічні регламенти — ігнорувати практику ССЄС означає тлумачити норму всупереч взятим Україною міжнародним зобов’язанням. Це вже інша правова вага.

Три справи, які показують механізм у дії

Енергетика: тариф, який суперечив праву ЄС

Справа №910/9627/20. Компанія оскаржувала плату за послуги з передачі електроенергії при здійсненні експорту. Національний акт передбачав такий тариф — але чи відповідав він міжнародним зобов’язанням України?

Велика Палата звернулася до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і до рішення ССЄС у справі FENS v Slovak Republic. Європейський суд у тій справі чітко сформулював: будь-які платежі, пов’язані з перетином товаром кордону, потенційно створюють перешкоди для вільного руху товарів і потребують окремого обґрунтування.

Спираючись на цю логіку, ВП ВС визнала спірний тариф таким, що суперечить статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

Практичний наслідок: якщо ваш спір стосується будь-яких платежів або обмежень при транскордонному переміщенні енергоресурсів — практика ССЄС уже має пряму прецедентну підтримку у ВП ВС.

Інтелектуальна власність: коли мовчання стає згодою

Справа №910/13988/20 — про визнання торговельної марки добре відомою і оскарження свідоцтва конкурента.

Тут Верховний Суд звернувся до рішення ССЄС у справі Budějovický Budvar v Anheuser-Busch і доктрини acquiescence. Якщо коротко: acquiescence — це «мовчазна згода». Якщо власник торговельної марки тривалий час знав про існування схожого знаку конкурента і не заперечував — він може втратити право вимагати його скасування.

Ця доктрина не закріплена в українському законодавстві прямо. Але Верховний Суд використав логіку ССЄС як орієнтир: тривале добросовісне співіснування двох схожих марок на ринку може бути допустимим — і це впливає на результат спору.

Практичний наслідок: якщо ви роками «терпіли» схожу марку конкурента і раптом вирішили її оскаржити — суд може врахувати цей фактор. І навпаки: якщо проти вас висунули запізнілу вимогу, доктрина acquiescence — ваш аргумент.

Торговельна марка: хто «рахується» як користувач

Справа №910/8781/23 — дострокове припинення дії свідоцтва на торговельну марку через невикористання.

За українським законодавством марку можна скасувати, якщо вона не використовувалася п’ять років. Але як рахувати цей строк, якщо марка кілька разів змінювала власника?

ВП ВС звернулася до Регламенту ЄС №2017/1001 і рішення ССЄС у справі Markus Schneider v EUIPO. Відповідь: до п’ятирічного строку зараховується використання марки всіма її попередніми власниками, а не лише останнім. Тобто якщо попередній власник активно використовував марку, новий правовласник не «обнуляється» з нуля.

Практичний наслідок: якщо ви придбали марку з історією використання — у вас сильніша позиція проти позову про скасування, ніж може здатися на перший погляд.

Де межа: коли посилання на ССЄС працює, а коли – ні

Це питання, яке рідко проговорюється відкрито.

Посилання на практику ССЄС має реальну вагу у сферах, прямо охоплених Угодою про асоціацію: енергетика, інтелектуальна власність, конкурентне право, державні закупівлі, технічні регламенти, санітарні норми, фінансові послуги.

За межами цього переліку — кримінальне провадження, сімейні спори, загальні процесуальні питання — посилання на рішення ССЄС буде слабким аргументом. Суд може його врахувати як доктринальний орієнтир, але зобов’язання тлумачити норму саме так там немає.

Ще одне обмеження: рішення ССЄС у справах конкретних держав-членів не автоматично переносяться на Україну. Суд враховує їх як «демонстрацію підходу» — але не як пряму норму. Це означає, що аргумент має бути побудований через логіку, а не просто через цитату.

Що це означає для юриста і сторони у спорі

По-перше, посилання на рішення ССЄС у процесуальних документах — у позовній заяві, апеляції, касаційній скарзі — вже не є екзотикою. Для справ у сферах Угоди про асоціацію це усталена практика ВП ВС.

По-друге, важливо правильно «ввести» рішення ССЄС у справу: не просто процитувати, а показати, що національна норма підлягає тлумаченню у світлі acquis, і що конкретне рішення ССЄС розкриває зміст цієї норми саме так.

По-третє, опонент теж може використати цей інструмент. Якщо ви не слідкуєте за практикою ССЄС у своїй галузі — ви можете пропустити аргумент, який вже спрацював проти вас у схожій справі.

Верховний Суд дав чіткий сигнал: євроінтеграція — це не лише про законодавство майбутнього. Це про те, як тлумачити норми вже сьогодні.